03-06-2020

Юрій Інтелегатор

 

Ті, хто не здатні вчитися з історії, приречені її повторювати.
Вінстон Черчилль, 1948

 

A history of Ukraine

 

Я завжди читаю англійською. Зазвичай, книжки (особливо з історії), написані цією мовою, пропонують свіжий погляд на речі, події та особистості. Пам’ятаю, одного дня тримав книгу The Gates Of Europe («Брама Європи») Сергія Плохого – професора історії у Гарвардському університеті та одного зі світових експертів з історії Східної Європи. Роздумуючи, чи купувати її, натрапив на наступний відгук авторитетного видання: «Buy this book… Give copies to your children and grandchildren. Buy copies for your friends. Make sure they read it». (Купіть цю книгу… Дайте по екземпляру своїм дітям і онукам. Подаруйте копії своїм друзям. Зробіть так, щоб вони її прочитали.) 

 

Зізнаюся, у мене пішло два роки, аби, купивши, прочитати її: робота на супер-повний час, малі діти. Та що Вам розповідати, самі знаєте. Ще рік я присвятив, аби перечитати основні факти та стисло (але цікаво) переказати їх у невеличких компактних статтях. Таким чином, я роблю усе можливе, аби мої друзі, яким, зрозуміло, важко інвестувати два роки у прочитання цієї історичної праці, змогли довідатися, про що йдеться у книзі Сергія Плохого «Брама Європи». Мабуть, нижченаведений переказ – найважливіший текст, який я коли-небудь писав.

 

Кримська війна розпочалася із захоплення Російською імперією (під вигладом захисту місцевого православного населення) молдовських територій, які були у складі тогочасної Османської імперії, та закінчилася у 1856 році принизливою поразкою російських військ. Цей військовий конфлікт мав цілу низку важливих наслідків. Для Британії зокрема та світу загалом Кримська війна слугувала народженням медсестринської професії. Насправді, саме завдяки зусиллям британки Флоренс Найтінгейл та запровадженню санітарних норм смертність у польових шпиталях знизилася у 20 разів, приблизно з 50% до 2.5%. Також, завдяки цій війні у Криму з’явилася перша залізниця, яку, до речі, збудували британці, між Балаклавою та Севастополем під час облоги останнього.

_

Флоренс Найтінгейл отримала прізвисько "пані з лампою" через те, що навіть вночі вона регулярно перевіряла стан хворих.

_

Більше того, у Російській імперії збагнули, що російські вітрильні човни (інших у них не було) не мали шансів протистояти британським пароплавам, тому спроба долучитися до передових британських технологій стала імперативом. Саме тому російський генерал Тотлебен, який керував захистом Севастополя, провів переговори із британською компанією Millwall Iron Works, аби та допомогла започаткувати металургійну промисловість в Російській імперії.

_

Як наслідок цих перемовин, у 1870 році співробітник компанії Джон Хьюз прибув до азовських степів. Хьюз, до речі, був валлійцем. Не дивно, бо у ті часи Уельс та його столиця Кардіфф були найбагатшою частиною світу, оскільки світова промислова революція живилася валлійським вугіллям. І навіть півсторіччя пізніше Роберт Скотт, лідер сумнозвісної експедиції на Південний полюс, мешкатиме доволі довгий час у Кардіффі, місті найбагатших людей світу, аби зібрати достатньо коштів, а «Титанік» спробує перетнути Атлантичний океан на валлійському вугіллі – найчистішому в світі. Але повернімося до Джона Хьюза.  

Цей шматок вугілля знаходиться у Кардіфському замку на згадку про всіх тих, хто працював у вугільній промисловості в Уельсі. Завдяки їх праці статки Кардіффа і Кардіфського замку досягли неймовірних розмірів.  

_

Він зупинився у поселенні Овечому, заснованому українськими козаками у 17 сторіччі, та почав будувати металургійний комплекс і містечко навколо. Пізніше це містечко, на пам’ять про Джона Хьюза, стали називати Хьюзівкою чи Юзівкою. У 1924 році його перейменували на Сталіне, а у 1961 – на Донецьк. Але ніколи не забуваймо: Донецьк (Хьюзівку-Юзівку) на козацьких поселеннях заснували британці. Ще одна цікава паралель. Британська імперія, будуючи залізниці (на Британських островах, в Індії, в Криму чи будь-де) робила це шляхом залучення приватного капіталу. Натомість у Російської імперії було своє ноу-хау. Вона прокладала залізниці за допомогою штраф батальйонів, як, наприклад, у випадку із залізницею Москва-Одеса.  

У 1870 Хьюз перевіз до України свою дружину і вісім дітей, а також 100 робітників для розбудови фабрики і місцевої інфраструктури.

_

Останнє. Часто ми чуємо про «російські» міста Харків чи Одесу. Так от, єдиний (!!!) за всі часи Російської імперії всезагальний перепис населення 1897 року показав, що в українських губерніях російської імперії (Херсонська, Таврійська, Катеринославська, Харківська, тощо) мешкало 17 мільйонів українців і 3 мільйони росіян, тобто пропорція 6 до 1. Стосовно ж міст, ситуація була приблизно 50% на 50%, із незначною перевагою росіян у тих же Харкові та Одесі.

_

Але чого на історично українських землях, заселених 85% українців, у містах було близько половини росіян? Річ у тім, що українці, з найродючішими та найбільшими земельними ділянками в Російській імперії, яка досі спиралася на кріпосну систему (для порівняння, в Англії кріпосна система з’явилася із норманським завоюванням 1066 року та зникла у 14 сторіччі), не мали ані необхідності, ані бажання кидати землеробство й подаватися до міст у пошуках промислового «хлібу». Зовсім інша ситуація була у росіян, які залишали дрібні й менш родючі земельні ділянки в Росії та шукали кращої (й ситнішої) долі в українських містах. Саме так станеться із родинами Микити Хрущова, Леоніда Брежнєва та Михайла Горбачова. Але про це – згодом.

Вікінгський дракар

_

«Ruotsi» -- фінське слово, яке означає «ті, що веслують» (для порівняння, «row» англійською означає «веслувати, гребти»). Фіни використовували слово «ruotsi» на позначення шведів, які, як відомо, були однією з найвагоміших складових славнозвісних (чи сумнозвісних?) вікінгів. І державним утворенням на берегах Дніпра із Києвом у центрі фактично керувала скандинавська еліта та захищало скандинавське військо. Цей скандинавський («ruotsi») істеблішмент співіснував (коли мирно, коли ні) із слов’янськими тубільцями. Аскольд, Ігор, Ольга, Олег, -- скандинавські імена. Саме тому це державне утворення стало відомим як «Київська Русь». А те утворення, що з’явилося на північному сході від Києва сторіччями потому, було знане як Московія. Назва Русь, трансформоване у Росія, Московія привласнила собі у 18 сторіччі. Для уникнення семантичної невизначеності, українці загалом (яких віками називали русинами або рутенорами), так само як і державотворці сучасної України, протягом 18-19 сторічь перейшли до термінів «Україна» та «українці». Варто зазначити, що коріння обох термінів походить з козацького минулого. Тому, коли хтось стверджує, що термін «Україна» (про походження цього слова – у наступній статті) -- нещодавній феномен, давайте пам’ятати, що нація, яка носить це ім’я – набагато древніше. І що перехід на «Україна» та «українці» -- це насправді геніальне рішення народу, ім’я та історичну ідентичність якого вкрала держава-хакер. Насправді, а що б зробили Ви, якби стали жертвою крадіжки особистих даних? І, насамкінець, виявляється, що сучасному утворенню під назвою Росія назва «Росія» пристала так само, як Україні – Швеція, Японії – Китай, а Індії – Мадагаскар.

Святослав Хоробрий

_

Князь Святослав – який загинув у придніпровських степах, повертаючись після військового походу – знаний історії як «останній вікінг». У військових компаніях він проводив більше часу, ніж бував у столиці – Києві – та й навіть подумував перенести її кудись ближче до Дунаю (тому Святослава правильніше, з історичної точки зору, називати Хоробрим ніж Київським). З придунайських земель було б легше організовувати воєнні кампанії проти Візантійської імперії та захоплювати нові території. Святославова ж смерть у 972 році (він потрапив у печенізьку засідку неподалік від Києва) стала передднем нової епохи. Тепер, замість підкорення нових територій та війни із сусідами, спочатку Володимир Великий (син Святослава), а потім Ярослав Мудрий (син Володимира) зосередили зусилля на розбудові своїх територій та налагодженню торгівельних взаємин із сусідами. Замість нападів на Візантію, Київська Русь загалом та Київ зокрема почали втілювати у себе те найкраще, що можна було побачити у Константинополі. Лише один приклад: Софія Київська – це репліка Хагії Софії у Константинополі (так, тієї самої, яку Ви бачили у Стамбулі, у який пізніше перетворився Константинополь, захоплений турками у 1453 році). Інша паралель – Золоті ворота в Києві, які були імітацією Золотих воріт у Константинополі. У свою чергу, Софія Київська та тутешні Золоті ворота стали натхненням для усіх інших софійських соборів та золотих воріт, чи то у Новгороді чи у Володимирі Суздальському. А про рівень та стандарти освіти годі вже й казати. Усі ми пам’ятаємо Анну Ярославну, дружину французького короля Генріха І, для якої Париж після Києва видався жахливою захаращеною місциною. І, таким чином, Київ став для інших навколишніх територій взірцем, своєрідним Константинополем на берегах Дніпра. Цікаво, що те, що зрозуміли київські правителі тисячу років тому – краще дбати про добробут своїх територій, аніж захоплювати нові – досі не можуть второпати у провладних кабінетах деяких держав.
_

Собор Святої Софії на двогривневій купюрі 

Слово «козак» -- тюркського походження. Залежно від контексту, воно означає «охоронець», «вільна людина», «пірат». Поява козацтва як соціального феномену тісно пов’язано із перемогою Оттоманської імперії над Візантією (1453 рік, у результаті чого Константинополь стає Стамбулом). Річ у тім, що торгівля рабами була однією із центральних «промисловостей» Оттоманської імперії. Отже, частина козаків – ті люди, які тікали від рейдів оттоманів та їхніх союзників кримських ханів. Інша частина козаків – ті, хто намагався чинити опір мисливцям за рабами зокрема та Оттоманській імперії загалом. Вперше у міжнародних документах козаків згадують у 1492 році – тому самому, коли Колумб відкрив Америку. Cлавнозвісний документ фіксує скарги на козаків з боку Оттоманській імперії. А ще згодом про козаків говорять у Парижі та Римі, Відні та Варшаві, Лондоні та Стамбулі. Так, часто-густо козаки не мали централізованого управління, являючи собою різні загони до 500 чоловік. Але козаки були знані за свої демократичні устрої та неабиякі воєнні таланти та здібності. Протягом сторічь козаки тероризували головного работорговця Європи та Близького Сходу – Оттоманську імперію. Кульмінацією ж став 1616 рік (той самий, коли помер Шекспір). Тоді козацьке військо під проводом Конашевича-Сагайдачного напало на головний невільницький ринок Оттоманської імперії – Каффу. А ще трохи згодом польсько-литовське військо, половину якого складали ті ж козаки Сагайдачного (пам’ятник якому знаходимо на Контрактовій площі у Києві), неймовірним чином зупиняють 120-тисячне турецьке військо біля хотинської фортеці (що у нинішній Чернівецькій області). Насамкінець, козаки у складі польської армії вирушають у похід на Москву, в результаті чого Москва повертає чернігівські землі, захоплені раніше (нагадаємо, вперше Москва взяла під контроль території, які раніше належали князівству Київському --  Смоленськ та Чернігів -- у 1476 році, у протистоянні з Великим князівством Литовським).

_

Так, не варто ідеалізувати козаків. Іноді окрім рибальства, мисливства та шляхетних визвольних звитяг вони не ремствували розбійницькими нападами на мирне населення. Втім, значною мірою саме завдяки козацтву Україна, у середині 17 сторіччя, з’являється на світових мапах.

_

Ви ніколи не замислювалися, чому Ярослава Мудрого (сина Володимира Хрестителя) зображують як на українських гривнях (2 гривні), так і на російських рублях (1000 рублів)?

_

Ярослав Мудрий

_

Десь у 1147 році князь Юрій Долгорукий (син київського князя Володимира Мономаха) заснував Кучкіно. Втім, Кучкіно, вочевидь, приваблювало його набагато менше, ніж Київ (прізвисько «Долгорукий» він отримав власне через те, що, перебуваючи на периферії, постійно втручався у боротьбу за київський престол, на якому сидів декілька разів, хоч і з фатальними для себе наслідками). Ще сторіччя пізніше за Кучкіним закріпилася назва Москвою (оскільки селище було на берегах Москви ріки). Втім, хоча б чимось більш-менш помітним і вагомим Москва стала століттями пізніше, значною мірою завдяки політиці Золотої Орди. Річ у тім, що, вірні політиці «розділяй і володарюй», золотоординці створювали декілька центрів впливу на одній території, аби запобігти об’єднанню та централізації підкорених земель. Тобто, золотоординці свідомо підносили значення Москви як альтернативи Києву.

_

Але хто ж пишатиметься такою "неруською" чи "антируською" історією? То ж не дивно, що Московія завжди була ласою переписати на себе славетні сторінки історії Київської Русі. Наприклад, один із міфів московської історіографії – що після монгольської навали 1240 року (коли Київ був геть зруйнований ханом Батиєм) населення київських земель перебралося на береги ріки Москви, де зародилося князівство Московське. Або що саме після тих трагічних подій повноваження Київського Патріархату перейшли до Патріархату Московського. Так чи інакше, Ярослав Мудрий на гривнях виглядає радше як козак, тоді як на рублях – як боярин. Цікаво, що тіло Ярослава Мудрого, захоронене у 1054 році в Софії Київській, яку він раніше побудував, зникло звідтиля у 1943 році, перед тим, як до Києва увійшла Червона Армія. Пізніше тіло з’явилося у Сполучених Штатах Америки і зараз, найімовірніше, перебуває у власності православної церкви Нью-Йорка, яка відмовляється від будь-яких перемовин про видачу тіла Ярослава Мудрого.

_

Наостанок, уявімо на хвилинку, якби залишки великого князя київського таки залишилися у 1943 році у Києві, то де б вони були зараз? І що було б написано поруч із ними? Погоджуюся із Вами! Мені також здається, що у Москві, зі словами на кшталт«Мудрому основателю Великого княжества Московского от благодарного потомства».

_

Схоже, досі нічого не змінилося. Москва веде війну за наші голови, за наші серця, за наші тіла, за нашу історію, нашу землю. Тому кожна прочитана книга з історії – наша боротьба з імперією брехні та зла.
Шевченкова поема «Великий льох» починається з того, що три пташки (три дівочі душі) оповідають одна одній, чого їх досі не пустили до раю. Як виявляється, третю – за те, що вона посміхнулася імператриці Катерині («лютому ворогу України, голодній вовчиці»), коли та подорожувала Дніпром. Другу – тому що вона напоїла коня Петра І, коли той повертався з Полтави через зруйновану за його наказом козацьку столицю Батурин. А першу – через те, що вона перейшла дорогу із повними водою відрами (прикмета, яка віщає успіх у справі, на відміну від відер порожніх), коли Богдан Хмельницький їхав на Переяславську раду присягати на вірність московському цареві.

_

_

Втративши свої землі та маєток (їх привласнив польський шляхтич), Богдан Зиновій Хмельницький, очікувано, звернувся до королівського суду. Але, неочікувано, його, постраждалого, було кинуто до в’язниці. Звільнившись, Хмельницький, навчений гірким досвідом, замість пропольських державних інституцій подався до українських козаків – на Січ. Згодом, його було обрано гетьманом й у 1648 почалося чергове козацьке повстання проти польського гноблення.

_

Проте, на відміну від усіх попередніх козацьких повстань, Хмельницький, вдався до чогось безпрецедентного – українські козаки утворили військовий союз із кримськими татарами. Окрім усього іншого, це надало козакам-піхотинцям кавалерію (на відміну від популярного але хибного уявлення, козаки були переважно піхотинцями). І вже невдовзі, після низки блискучих перемог, козацько-татарське військо стояло під беззахисною Варшавою – усі польські війська було вщент розбито. За такої ситуації, Хмельницький вдався до дипломатії та перемовин, які надали козакам зокрема та Гетьманщині (так звалася українська козацька держава) загалом небувалі вольності.

_

Втім, невдовзі почалися проблеми. Як виявилося, кримські татари не були зацікавлені в остаточній перемозі козаків над поляками. У їхніх інтересах було заморозити та увіковічнити цей конфлікт. Тому-то у подальших польсько-козацьких протистояннях татарська кавалерія часто-густо залишала войовище чи навіть вдавалася до сепаратних переговорів із польською стороною.

_

У розпачі, Хмельницький починає шукати нових союзників у польсько-українському протистоянні. Як результаті цих пошуків, 1654 рік виявився, можливо, одним із найчорніших років української історії, коли козацька старшина присягнула на вірність московському цареві.

_

Насамкінець, декілька цікавих моментів. По-перше, усі усні та письмові перемовини між Гетьманщиною та Московією здійснювалися через перекладачів, оскільки українці та московити не розуміли мови одне одного. По-друге, московська сторона відмовилася обговорювати будь-які положення договору («цар ставитиметься до вас краще, ніж до інших підлеглих!») та присягнути у взаємній вірності («цар нікому не присягає!»). По-третє, попри те, що спочатку Московія надала необхідну козакам військову підтримку, невдовзі вона почала робити те й саме, що нещодавно кримські хан – вдаватися до сепаратних перемовин із Польщею за спиною своїх українських партнерів.

_

Помираючи у 1657 році, старий гетьман був переконаний, що його договір із московським царем вичерпав себе й не мав ніяких юридичних наслідків. Але наслідки були. І такі, що навіть двісті років по тому, у поемі «Великий льох», написаній у 1845 році, Тарас Шевченко відмовляється пускати до раю дівчину, яка, випадково, побажала успіху Хмельницькому на Переяславській раді.
Звернувшися за військовою допомогою да Московського царства, Хмельницький, мимоволі, почав писати одну з найсумніших сторінок української історії, знаної як Руїна (від смерті Хмельницького у 1657 до початку гетьманства Івана Мазепи у 1687). У двох словах, Гетьманщина (козацька держава) виявилася розірваною вздовж Дніпра. Лівостороння Україна підпорядковувалася Польщі, тоді як Правостороння Україна – Московії.

_

"Конотопська битва (1659)", Артур Орльонов

_

Декілька цікавих моментів:

_

1) Гетьмани на підконтрольній Московії території обиралися за узгодженням із московським царем (чого аж ніяк не було на Лівобережній Україні).

_

2) Траплялися випадки, коли деякі гетьмани виходили з-під московського впливу й об’єднували правобережні й лівобережні землі. Одним з таких був Іван Вигоцький. Він не зазнав ЖОДНОЇ військової поразки й, окрім іншого, розбив 70-тисячне московське військо під Конотопом. Але він був змушений полишити свою посаду через внутрішні чвари й протиріччя між козаками, які, до речі, підігрівалися Московією (і насправді, чим це відрізняється від чублення Ющенка і Тимошонко після Помаранчевої революції чи поведінку «патріотичних» сил під час президентських виборів 2019?).

_

3) Аби помститися Іванові Вигоцькому, московити викрали Данила Вигоцького – рідного брата гетьмана. Коли тіло закатованого Данила таки повернули для поховання, бувалі козаки не могли стримати сліз. Тіло було пошматоване батогами. Очі було виколото й залито розпеченим сріблом. Вуха було висвердлено дрилом й також залито розпеченим сріблом. Пальці було розрізано на тоненькі смужки. Ноги, уздовж вен, було розрізано. Данило помер від катувань. Такого звірячого варварства, продемонстрованого московитами, Європа досі не бачила.
У 17 сторіччі Європу охопила Реформація. Те, що почалося як релігійна ініціатива німецького ченця Мартіна Лютера, зрештою трансформувало усі сфери європейського життя: церковні та соціальні, релігійні та юридичні, мовні та культурні, освітні та економічні. Протестантська церква, зародившись у лоні церкви католицької, стала невід’ємною складовою європейських реалій. Деякі країни обрали протестантизм (Німеччина, Англія, Скандинавські країни, Нідерланди). Деякі – залишилися католицькими (Італія, Франція, Іспанія, Бельгія). Ще у деяких (Швейцарія), католицизм та протестантизм були однаково впливовими. Звісно, це трохи спрощена картина. Тим не менш, в Україні, де православне християнство було запроваджене Володимиром Великим (Володимиром Хрестителем), ситуація була не менш цікавою.

Мартін Лютер (1483-1546)

_

Перебуваючи у складі Речі Посполитої (Литовського та Польського князівств, які об’єдналися), Україна, маючи певні протестантські впливи (Балтійські країни), переважним чином зітнулася із конфліктом між католицькими та православними елітами та верствами населення. Іноді ці конфлікти ставали надзвичайно болючими, загрожуючи єдності країни. Аби розв’язати ці протиріччя, був запропонований компроміс – створення уніатської (або греко-католицької, що те ж саме) церкви.

_

У двох словах, уніатським церквам радили слідувати католицьким ритуалам, дотримуючися при цьому православних доктрин (щось на кшталт англіканської церкви у Великій Британії, яка є поєднанням католицької зовнішності із протестантським наповненням). Таким, принаймні, був план примирення. Але реальність виявилася інакшою.

_

Так, частина людей, церков і територій стали греко-католицькими (уніатськими). Але багато хто відмовився «зраджувати» батьківській вірі, католицькій або православній, залежно від ситуації. Тому часто-густо в одному місті або селищі ці три, щонайменше, християнські деномінації – православна, католицька, греко-католицька (уніатська) – мали якось співіснувати. Не дивно, що полеміка, суперечки й дискусії були палкими й жвавими. До речі, Києво-Могилянська Академія виникла саме як освітньо-культурна фундація, яка ставила за мету зберегти українську молодь від впливів полонізації та окатоличення. До чого це призвело? До релігійного та політичного плюралізму, який гарантував спільне співіснування попри різні погляди та незгоду.

_

  Натомість, Московський патріархат, ізольований від світу спочатку через монгольську навалу, а потім через внутрішні суперечки, дотримувалися думки, що за межами Московського царства істинна релігія не існує. Вам це нічого не нагадує?
Лише два гетьмани спромоглися знайти собі місце на українських купюрах. Хмельницький – на п’ятигривневій, Мазепа – на десятигривневій. Так склалося, що про Мазепу, схоже, знають на Заході більше, ніж на наших теренах. Про Мазепу писали Вольтер, Байрон, Хюго, про нього були вистави у Сполучених Штатах. З одного боку, Мазепа спромігся гетьманувати більше двох десятирічь та померти своєю смертю, й обидва факти були неабиякими досягненнями. Але ж чого у декого одне ім'я Мазепи викликає таку лють і ненависть?

_

_

Все почалося з того, що під час суперництва між Петром та його сестрою Софією, Мазепа у 1689 році підтримав Петра. То ж не буде жодним перебільшенням сказати, що без Мазепи Петро І не став би царем. Сівши на престол, Петро І нагородив Мазепу й надав Гетьманщині небачені з часів Хмельницького вольності. До того ж, Петро, якому на момент царювання ледь виповнилося 18, надалі безмежно довіряв Мазепі, старшому його десь на 40 років. Наприклад, отримавши наклеп від козацьких старшин на «зрадника Мазепу», московський цар повернув цей лист гетьманові із наказом стратити тих, хто написав цей наклеп.

_

Мазепа довгий час служив Петрові вірою та правдою, попри скарги козацької еліти та нарікань на те, що московський цар використовує козацьке військо не за призначенням, змушуючи його копати канали на будівництві Санкт Петербургу, у процесі чого козаки вмирали у величезній кількості. Але Мазепа, який спромігся чи не вперше з часів Івана Виговського об’єднати лівобережні та правобережні українські землі, досягти кордонів козацької держави Богдана Хмельницького та провадити більш-менш автономну політику, не бачив кращої альтернативи союзу з Петром І. До того ж, Мазепа збудував корпус Києво- Могилянської академії (де раніше навчався), та сприяв культурно-науковому розквіту на українських землях. Руїна скінчилася. Почалося щось схоже на національне відродження.

_

Радикально все змінилося лишень під час Північної війни між Швецією та Московією (1700-1721 роки). Відступаючи перед шведами, Петро І використовував політику «випаленої землі». І коли, насуваючись на Москву, шведський король Карл ХІІ вирішив наступати територією України, Петро І, по-перше, відмовився надати військову допомогу своїм союзникам-козакам, аби зупинити шведів і, по-друге, наказав випалювати українські села на шляху шведської армії. Це було останньою краплею. І навіть якби проти Петра І не повстав Мазепа, Мазепу б все одно скинула козацька старшина, а повстання очолив би хтось інший.

_

У будь-якому разі, Мазепа залишив Батурин (козацьку столицю) та з групою козацької старшини подався у табір Карла ХІІ, аби повідомити, що стає на його бік. Цілком зрозуміла секретність такого кроку зрештою обернулася проти Мазепи. Про його новий союз зі шведами Петро І дізнався раніше, ніж усі козацькі війська Мазепи, які на той час перебували далеко від Батурина. Петро одразу відправив каральну експедицію на чолі з Меншиковим, яка фактично не зустріла жодного супротиву (Мазепині козаки досі не дізналися про перехід гетьмана на бік шведів) і з крайньою жорстокістю вирізала 10 тисяч чоловіків, жінок і дітей, які мешкали у Батурині (археологи досі знаходять у розкопках залишки замордованих московитами жертв).

_

Падіння Батурина стало величезним психологічно-моральним ударом для козацтва й усієї нації. До того ж, православні українці були радше налаштовані миритися із правлінням православного царя, аніж створювати союз із католицькими (Польща) чи протестантськими (Швеція) партнерами. Тому, під час Полтавської битви, з Мазепою на боці Карла воювало близько 5 тисяч козаків. ВТРИЧІ більше козаків протистояли Мазепі на боці Петра. Полтавська битва (1708) закінчилася перемогою Московії. Пізніше, Петро І наказав перейменувати Московію на Російську імперію й оголосив себе імператором. Росія стала невід’ємною частиною європейської геополітики. А царевий радник Теофан Прокопович, який учився разом із Мазепою у Києво-Могилянській академії та раніше називав гетьмана «батьком батьківщини» (Гетьманщини, тобто України), тепер величав «батьком батьківщини» (Російської імперії) Петра І, а Мазепу – зрадником. Стосовно ж Карла ХІІ, після Полтавської битви він дістався додому, до Швеції, аж п’ять років пізніше.

_

Мабуть, можна зрозуміти й пробачити Олександра Пушкіна, незаперечного літературного генія та одного з найпрогресивніших людей Російської імперії (який, серед іншого, підтримував повстання декабристів у 1825 році), що у поемі «Полтава» («Но близок, близок миг победы. Ура! Мы ломим; гнутся шведы…») він згадує Хмельницького словами «Богдана счастливые споры, святые брани, договоры», а для Мезепи лишає наступні епітети: «підступний, лютий, хитрий, холодний, згубник, лукавий, змій, у нього чорні помисли, він носить у грудях кипучу отруту». Але як зрозуміти українців, які досі ймуть віри тому, що про їхніх національних героїв розповідають їхні вориги?

Іван Котляревський, Тарас Шевченко, Микола Гоголь

_

Українські козаки, логічно, говорили українською. І нас сьогодні анітрохи не дивує, що козарлюга Еней та інші герої «Енеїди» Котляревського спілкуються українською. А якою ж іще?! Але коли Іван Котляревський, нащадок українських козаків та військовий у російській імператорській армії, видав у 1798 році першу частину «Енеїди» українською, це стало безпрецедентно-сміливим та нечувано-новаторським кроком із колосальними наслідками.

_

Бо деякі українці, зокрема Гоголь, зробили собі ім’я завдяки українській історії та культурі. Синів Тараса Бульби Гоголь відправляє вчитися до Могилянки; події «Страшної помсти» відбуваються на Київщині; «Вечори на хуторі», «Сорочинський ярмарок», «Пропала грамота» просто неможливі без українських реалій. Пам’ятаєте: «Редкая птица долетит до середины Днепра»? Та й «Мертві душі»! Ви ніколи не замислювалися, навіщо Чичиков купував ідентичності померлих селян у Херсонській губернії? Річ у тім, що південь України став чи не найважливішою частиною Російської Імперії. У 1865 році, наприклад, українські землі генерували 75% (!!!) експорту Російської Імперії. Отже, проект заселення південних українських земель з подальшою розробкою і вирощенням збіжжя став одним із пріоритетів уряду, якому, власне, гоголівський Чичиков і збирався продавати «переселенців».

_

Але таким вибором (писати російською про українські культурно-історичні реалії) був дуже незадоволений земляк Гоголя – Шевченко. Викуплений з кріпацтва у Санкт-Петербурзі, талановитий юнак повернувся до Києва у ролі викладача малювання. У Києві ж він вступив до таємного товариства українофілів. І коли імператор Микола І довідався про існування цього товариства, покарання учасників було більш-менш поміркованим (від 6 місяців до 3 років ув’язнення або заслання). Найжорсткіший вирок спіткав Шевченка – 10 років заслання у якості рядового російської армії без права малювати або писати. Чому? Мабуть, через те, що найнебезпечнішими для Російської Імперії були саме слова Шевченка. Ось що сказав сам Кобзар у передмові до свого «Кобзаря»:

_

Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: поляки друкують, чехи, серби, болгари, чорногори, москалі – усі друкують, а в нас – анітелень, неначе всім заціпило. Чого ж так, браття? … А на москалів не вважайте, нехай вони пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У їх народ і слово, і у нас народ і слово. А чиє краще, нехай судять люди…

_

Мабуть, Шевченко знав, про що говорив. І, безумовно, він заслужив, аби ми до нього прислухалися. До речі, а коли Ви востаннє розгортали "Крбзар"?
Ми регулярно публікуємо нову статтю. Слідкуйте за оновленнями у Facebook 🙂
Ми публікуємо нову статтю щотижня. Слідкуйте за оновленнями у Facebook 🙂

 

Інші статті особистого блогу:

🎓 Читаймо разом, або борг Москви перед Могилянкою

🛦 Читаймо англійською або Міфи про Велику вітчизняну війну

🎤 На наших уроках ми будемо для Вас Опрою Уінфрі

 

Також загляніть до нашого 📚 Навчального блогу

 

До особистого блогу